111
8x2N2DmyOOA1 pscBRp2QEEI2 SZwZTt7T1AE3
http://wowslider.net/ by WOWSlider.com v8.6

Шановні батьки!

Пам’ятайте!

      Ваш особистий приклад – головний вихователь дитини. Бійки в родині, пияцтво, невлаштований побут виганяють дітей на вулицю, в підвали, на горища, в притони, приводять до трагічних наслідків. Якщо Вам дороге майбутнє ваших дітей – відмовтесь від шкідливих звичок, створіть в домі теплу затишну і добру атмосферу, станьте друзями Вашим дітям.

Шановні батьки!

      Тільки смерть дитини страшніша за звістку, що вона стала наркоманом, алкоголіком, злодієм, ВІЛ-інфікованим.

Щоб не дійшло до біди, Ви повинні знати:

• З ким товаришує Ваша дитина
• Де проводить вільний час
• Чи не пропускає занять у школі
• Де проводить вечори
• В якому вигляді або стані повертається до дому

 

Щоб не допустити горя, зверніть увагу на наступне:

• В домі з’явилися чужі речі. Звідки вони?
• В домі є запах паленої трави або синтетичних речовин
• В домі з’явились голки для ін’єкцій, дрібні частинки рослин, чимось вимащені бинти, закопчений посуд
• В домі з’явились ліки, які діють на нервову систему і психіку.

 

Зверніть увагу на зміну зовнішнього вигляду і поведінки

• Порушення координації рухів
• Підвищення збудженості або в’ялість
• Появу слідів від заштриків на венах
• Розширення або звуження зіниць

 

Щоб не допустити біди, не дозволяйте дітям та підліткам:

• Йти з дому на довгий час
• Ночувати у малознайомих для Вас осіб
• Лишати їх самих вдома на час Вашої відсутності
• Знаходитись пізно ввечері або вночі на вулиці, де вони можуть стати жертвою дорослих (насильство, карні дії)
• Носити чужий одяг
• Зберігати чужі речі

 

У разі виникнення конфліктної ситуації слід:

• Вислухати. Дати можливість кожному, втягнутому у конфлікт, висловити власну думку

• Визначити, в чому полягає проблема кожної дитини і чого кожна дитина хоче. Дітям часто буває важко зрозуміти точку зору інших

• Підсумувати. Своїми словами відобразити почуття дітей – для того, щоб кожна дитина зі сторони почула свої почуття, впевнилася, що саме ці почуття її хвилюють.

• Обдумати. Запропонувати дітям поміркувати про можливі шляхи виходу із конфліктної ситуації, записати їх на папері

• Оцінити. Дайте можливість дітям оцінити свої ідеї та вирішити, чия альтернатива сприйнятливіша.

• Прийняти рішення. Підсумуйте рішення і зупиніться на одному з них.

• Переглянути. Зупинившись на якомусь рішенні, ще раз перегляньте його. У разі необхідн6ості внесіть зміни 


ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ ЩОДО ПОДОЛАННЯ ДИТЯЧИХ ПРОБЛЕМ

ДИТЯЧА АГРЕСІЯ

    Агресія — це енергія подолання, боротьби, відстоювання своїх прав та інтересів. Ця       сила  необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам.          Небажаною є не  сама по собі агресія, а неприйнятні форми її прояву: звичка        кричати, ображати, битися. Тому  завданням виховання дитини є не усунення її агресії, а навчання адекватно проявляти свої  негативні почуття: гнів, обу­рення, неприйняття. Саме тому, що дитина не вміє усвідомити й  висловити протестні почуття стосовно значущої особи (батька чи вчителя), у неї може виникати  «безпредметна агресивність» — розповсюдження почуття злості на слабші та безпечні об'єкти —  на дітей, тварин, предмети. Причиною підвищення дратівливості також можуть бути фізичні чи  психологічні проблеми дитини, які виснажують її, підвищують збудженість та імпульсивність.

Чим можуть допомогти батьки

1. Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на Вас. Навпаки, поставтеся до її обурення з розумінням й повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до Вас.

2. Тільки тоді, коли емоції вщухнуть, роз­кажіть дитині про те, як Ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання претензій.

3. Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі придушуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити,
а просто виявити своє незадоволення.

4. Учіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби і захисту.

  


ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ ЩОДО ПОДОЛАННЯ ДИТЯЧИХ ПРОБЛЕМ

ДІТИ, ЯКІ СХИЛЬНІ ГОВОРИТИ НЕПРАВДУ

         Дитячу брехню батьки часто сприймають як катастрофу, як прояв найгірших рис характеру: хитрості, підступності, боягузтва. «Чому вона бреше, — дивуються бать­ки — Адже ми її навіть не караємо!» Проте запитання доцільніше ставити інакше: не «чому вона бреше?», а «що їй заважає зізнатися?» Це може бути страх упасти у власних очах («Я — хороша, я не могла цього зробити»); страх втратити любов батьків («Мама любить мене добру, а тепер виявилося, що я погана!»); страх протистояти дорослим («Я не хочу це робити, але ж я не можу відмовити старшим — легше збрехати, що вже зробила») тощо.

Як правило, дитина не усвідомлює цих причин, тому запитувати в неї «Чому ти збрехала?» — не варто. Необхідно самим визначити обмеження дитини і допомогти їй їх подолати.

                        Чим можуть допомагати батьки

1. Не провокуйте брехливість дитини в тих ситуаціях, де, як Ви знаєте, їй важко зізнатись. Коли Ви заганяєте її в пастку запитанням:    «Ти знову брав плеєр?!», — то дитина не може втриматися від брехні: «Ні! Не брав!» А далі вже можна лише наполягати на   своєму.

2.   Замість того, щоб «відчувати брехню», необхідно «повправлятися в умінні правдиво зізнаватися». Виберіть ситуацію, де дитина відчує провину, створіть сприятливу атмосфе­ру, допоможіть їй знайти слова для визнання провини: «Я сама не знаю, як це сталося. Мені дуже шкода. Я не хотіла тебе засмутити...» тощо.

3.   Забезпечте приємне емоційне під­кріплення перемоги дитини над собою. Якщо вона відчує, що визнавати свої помилки не страшно, а навіть приємно, вона легше піде на це наступного разу.

4.   Не сподівайтесь, що після визнання своїх помилок дитина їх не повторюватиме. Неслухняність — це вже інша проблема виховання.

   


ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ ЩОДО ПОДОЛАННЯ ДИТЯЧИХ ПРОБЛЕМ

НЕСЛУХНЯНА ДИТИНА

Неслухняність є однією з найбільших проблем виховання. Коли дитина не слуха­ється, батьки відчувають свою безпорадність, безсилля, страх, сприймають неслухняність як прояв нелюбові чи неповаги до себе.

Насправді неслухняна дитина може дуже любити й поважати своїх батьків. Просто вона відчуває в собі силу відстоювати свої бажання, або потребу перевірити любов батьків («Поступаються — отже, люблять»), або прагнення в такий спосіб виявити свою образу («Ти не хочеш для мене, а я не буду для тебе»). Отже, в основі неслухняності дитини можуть лежати певні проблеми в стосунках, проте надмірно слухняна дитина завжди нездорова. Вона невпевнена в собі, несамостійна, тривожна.

                                  Чим можуть допомогти батьки

1. Спробуйте зрозуміти, що лежить в основі пручань дитини.

2.  Коли наполягаєте на своєму, намагайтеся не позбавляти дитину своєї любові, не при­нижувати її гідності («Я б із задоволенням тобі дозволила, але, на жаль, не можу...»).

3. Якщо дитина не виконує Ваших ви­мог — скоротіть їхню кількість спочатку до 3—4-х основних, інакше на все може просто не вистачити уваги.

4. Для того, щоб дитина навчилася виконувати Ваші вимоги, краще застосовувати заохочення, ніж покарання. Негативне підкріплення може сформувати лише відразу до відповідної діяльності, позбавити бажання виконувати вказівки дорослих.


   

 

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ ЩОДО ПОДОЛАННЯ ДИТЯЧИХ ПРОБЛЕМ

ТРИВОЖНІСТЬ ДИТИНИ

    

Дитячі страхи є нормальною реакцією дитини, яка усвідомлює недостатність своїх можливостей. У міру розвитку умінь дитини одні страхи зникають, а інші з'являються, бо дитина усвідомлює нові небезпеки. Відсутність страхів не є показником благополуччя. Здорова дитина — та, яка не боїться боятися. Шкідливими страхами є ті, що обмежують розвиток можливостей дитини (вона не про­бує досягти того, чого хоче) або підривають її здоров'я — погіршують сон, знижують апетит, псують настрій, виводять із рівноваги. Такі страхи потребують спеціальної уваги батьків та психологів. 

                     Чим можуть допомогти батьки

1. Оскільки «нездорові страхи» характе­ризуються тим, що діти «бояться боятися», то насамперед допоможіть дитині спокійно сприймати сам факт наявності страхів. Якщо вона вирішить, що боятися — це неприпустимо погано чи соромно, вона уни­катиме страшних ситуацій і ніколи не зможе
навчитися долати їх.

2. Не лякайтеся страхів своєї дитини, не намагайтеся відвертати її увагу від спогадів про страшний сон чи страшну фантазію. Якщо ми відганяємо страх — він переслідує нас і атакує тоді, коли ми найменше захищені від нього.

3. Допоможіть своїй дитині зустрітись із її страхом у безпечній атмосфері: коли Ви поруч, коли вона почувається спроможною протистояти страху. Нехай вона розповість чи намалює Вам те, що її лякає, і отримає від Вас розуміння й підтримку.

4. Необхідно, щоб дитина зрозуміла, що боятися не соромно, що всі (і Ви також) чогось боялися, нехай вона повірить у те, що теж зможе опанувати свій страх

5. Нехай Вас не бентежать невдалі спроби Вашої дитини подолати свій страх.   Хваліть її за незначні досягнення, відзначайте найменший прогрес: «Страх став трохи меншим. Отже, ти його       поступово долаєш».


 

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ ЩОДО ПОДОЛАННЯ ДИТЯЧИХ ПРОБЛЕМ

ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА

Непосидюща дитина — це не просто постійний галас і метушня в домі, це й постійний страх за її життя і здоров'я. Не має такої щілини чи отвору, куди вона не сунула б носа чи пальця, немає заборон, яких вона не порушувала б.

Причиною такої нестриманості, як прави­ло, є тимчасове переважання сили збудження нервової системи над силою гальмування. Цей дисбаланс компенсується у 10—14-річному віці, коли дитина вже здатна контролювати себе. Проте якщо дитину переконати в тому, що вона неслухняна, некерована, неуважна, байдужа до інших, тоді вона не стане ви­користовувати цю здатність, бо не віритиме у свої сили. Отже, головне завдання батьків гіперактивної дитини — не нав'язати їйнегативне ставлення до себе та світу.

Чим можуть допомогти батьки

1. Не варто сподіватися, що бурхлива фі­зична активність вивільнить енергію малюка. Навпаки, коли він перевтомлений, він стає перезбудженим і ще менш керованим. Тому краще уникати ситуацій, що перезбуджують дитину, а її енергію варто спрямовувати в необхідне русло.

2. Намагайтеся зайняти дитину тим, що її цікавить. Поки вона захоплена улюбленими справами, ризик, що в неї виникнуть небажані імпульси, — мінімальний.

3. Спробуйте запобігати порушенню Ваших вимог, бо дотриматися їх вона ще не здатна, а чим більшим буде досвід «неслухняності», тим глибшим стане переконаність дитини в тому, що вона погана.

4. Для того, щоб зупинити енергійну дитину, доцільно переключити її увагу на щось емоційно значуще для неї: «Ой, дивись!»,  «Я згадала!» 


 

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ ЩОДО ПОДОЛАННЯ ДИТЯЧИХ ПРОБЛЕМ

ЗНЕРВОВАНА ДИТИНА

Надмірна вразливість, плаксивість чи спа­лахи гніву, перепади настрою, неспокійний сон, проблеми травлення, частий головний біль — усе це ознаки нервового виснаження дитини. 

Причиною психоемоційного виснаження може бути якась неприємна подія в житті дитини, яка й досі її непокоїть, або хронічне незадоволення собою — переживання своєї неспроможності бути такою як «треба»

Чим можуть допомогти батьки

1. Проаналізуйте, коли виникли перші ознаки нервовості, і пригадайте, що цьому передувало.

2. Допоможіть дитині усвідомити, що її непокоїть, і змінити своє ставлення до цієї проблеми.

3. Відвести більше часу в режимі дня на ті заняття, у яких дитина почувається спокійно і впевнено. Це дасть їй змогу відновити віру у свої сили.

4. Не перевантажуйте дитину такими заняттями, які викликають сильні емо­ції — позитивні чи негативні: змаганнями, випробуваннями, емоційно насиченими видовищами. Тимчасове дотримання такої «емоційної дієти» дасть змогу знервованій дитині відновити душевну рівновагу, норма­лізувати сон, набратися сил.


НЕПОПУЛЯРНО ПРО МОТИВАЦІЮ.

ЧОМУ ДИТИНА НЕ ВЧИТЬСЯ

До психолога часто звертаються батьки, щоб той попрацював з дитиною, яка зовсім не хоче вчитися, у якої відсутня мотивація до навчання.

Погана новина: 

психолог, на жаль, не зможе змахнути чарівною психологічною паличкою або чарівним мотивуючим паском і зробити з дитини “навчального генія”. Психолог не зможе вселити дитині, що нецікаве – цікаво, страшне – нестрашно, те, що болить – безболісно.

Хороша новина

він може пильно і не дуже пильно дивитися на всю сім’ю і ставити незручні і дурні запитання – і допомогти зрозуміти – чому мотивація не сформувалася або куди поділася. І запитання, і відповіді на них можуть викликати здивування, опір, злість, недовіру, усвідомлення – не у дитини – у батьків. І це усвідомлення – якщо відбувається – саме собою терапевтично.

Психолог, наприклад, може з явною провокацією запитати – а ваша дитина бачить, що ви самі вчитеся? Наскільки ви самі довго будете робити те, що вважаєте безглуздим, не отримуючи внутрішньої винагороди, не бачачи дієвого результату. Перебуваючи під прицілом оцінок, без вільного часу? Ви самі з високою мотивацією робите нецікаву і рутинну роботу? Вам самим легко весь час виправдовувати чиїсь очікування? Ви щасливі? Батьки заперечують – “але є ж слово – Треба”.

Погана новина:

з цим поколінням це слово не працює. Сучасні діти часто задають запитання – Навіщо? І вони сфокусовані на тому, в чому вбачають сенс. Якщо ми не можемо його “показати”, вони шукають щось для себе “осмислене”, а ще частіше – пов’язане із задоволенням (так, часто це, на жаль, гра).

Слова “треба”, “повинен”, “зроблю” говорять про розвиток частини мозку, що відповідає за контроль над імпульсами. У сучасних дітей саме ця частина мозку “включається” пізніше. А в підлітковому віці іноді випадає з активності.

Хороша новина

ці частини мозку разом з цими самими словами активізуються, коли у нас є розклад дня, режим дня, коли є планування, коли у дитини є постійна невелика значуща відповідальність, коли є “ритуальні” дії – ритуали сім’ї, коли в родині заохочуються питання – і пошуки відповідей, коли вся сім’я щодня дізнається щось нове, коли є належна фізична активність. А ще, коли цінності батьків збігаються з їхніми діями в світі. Коли немає “подвійних послань”.

Давайте досліджувати. Будемо розглядати паралелі. Дитина йде в школу з мотивацією. Дорослий йде на роботу з мотивацією.

– Ігровою (і тоді в школу він приносить іграшки, або “грає” за своїми правилами. У будь-який момент може сказати – “стоп гра” і вийти з навчального процесу). (Дорослий – “грає” в роботу, не підкоряється розкладу, дедлайнам, намагається робити тільки те, що цікаво, уникає відповідальності).

– Соціальною (дитина йде в школу дружити. Часто на шкоду навчанню. Якщо стосунки не складаються, може відмовлятися вчитися). (Дорослий йде на роботу для задоволеності контактами, іноді сидить в робочий час в соціальних мережах).

– Досягнень – дитина йде в школу за “12-тками” (добрими оцінками) (Якщо не вдається бути успішним, мотивація знижується). (дорослий йде на роботу за статусом, похвалою керівника, зарплатою).

– Навчальна. Дитина йде в школу вчитися. Усвідомлено. За знаннями. Дорослий – йде реалізовувати свій потенціал.

Якщо всі види мотивації присутні в нашому житті одночасно і задовольняються – це щастя-щастя-щастя. Найбільш зріла з мотивацій – звичайно – навчальна. До навчальної мотивації часто потрібно просто дозріти.

Приймемо версію, що у будь-якого здорового організму, який відчуває безпеку, має бути прагнення до розвитку, повинна бути природна мотивація – розвиватися – рости – жити. Якщо ця мотивація пропадає або знижується, “організму” – нашій Дитині, можливо:

 

1. Небезпечно. Коли дитині страшно, вона перестає сприймати нову інформацію. Якщо людина перебуває в хронічному стресі або травмуванні, страждає її довгострокова пам’ять. Багатьом дітям з дефіцитом цинку – цинк впливає на гіпокамп, частина мозку, що зберігає важливу інформацію – дійсно складно запам’ятовувати вірші і формули.   
– Дитина може боятися конкретного вчителя    
– Дитина упустила ази, попередній матеріал і боїться проявити неуспішність.    
– Дитина може боятися зробити помилку – школа заточена на пошук помилок, а не на підкреслення успіхів. Наше завдання навчити дитину тому, що помилятися можна. І наше завдання помічати успіхи і докладені зусилля дитини.      
– Дитина може боятися конкретних однокласників, які її дражнять.      
– Дитина може боятися йти в туалет в школі. Їй легше саботувати школу, ніж зізнатися в цьому

2. Втомилася. Подивіться на блідих, сутулих, з синцями під очима дітей. Якщо ви вірите в вітаміни – давайте. Якщо є можливість, нехай відсипаються і вигулюються.

3. Органічні причини – дислексія, СДУГ, різновиди ММД. – Все це вважається “діагнозами”. Важливо, щоб батьки розуміли, в чому проявляється особливість поведінки і сприйняття дитини і шукали способи корекції. Таких дітей настільки багато, що це вже може вважатися варіантом норми. Способів корекції теж дуже багато. Для початку, подивіться фільм – “Зірочки на землі”

4. Дитина проявляє опір:      
шкільній системі (з жорсткими правилами і авторитарністю)    
– Авторитарному вчителю, який не викликає поваги    
– “Мститься” школі, за те, що у неї немає вільного часу, часу на себе.
– У підлітковому віці в періоді знецінювання – тимчасово може знецінювати те, що було значимо

Чинить опір батькам:           
– Якщо батьки сфокусовані на “зовнішній” успішності
– Пручається тиску, несправедливості, мстить за образи і біль – доступним для неї способом   
– Опирається батькам, самооцінка яких залежить від успішності дитини,          
– Батькам, які самі перестали розвиватися       
– Пручається батьківського перфекціонізму

5. Внутрішні причини:          
– Розчарувався в тому, що може бути “успішною”      
– Не вірить в себе        
– Знайшла спосіб залучення уваги неуспішністю         
– Не бачить сенсу в тому, що робить   
– Дитина інтровертного типу, якій складно адаптуватися до групи        
– Наслідки травматизації          
– У такий спосіб можуть проявлятися ревнощі до старшого-молодшого брата-сестри

Очевидно, що слова вчителя: поговоріть з ним, натисніть на нього, і кличте до відповідальності – марні

Запит батьків до психолога – підсильте його мотивацію – некоректний і теж марний. “Говорити” і трансформувати, як правило, потрібно щось у всій сімейній системі. Причому, безвідносно успішності в навчанні.

Коли батьки говорять, щиро, з любові і турботи – я хвилююся про те, ким він буде – я говорю “Діти не будуть – вони вже Є”. На жаль, вони часто відчувають себе прийнятими і улюбленими, і значущими, лише коли демонструють успішність. Вони так перевантажені нашими очікуваннями, що часто вже не знають, чого самі хочуть …Школа – тільки частина життя. А наші діти – не будуть. Вони вже є.

Доброго дорослішання!

Автор: Світлана Ройз

За матеріалами

https://dytpsyholog.com/2016/04/25/світлана-ройз-непопулярно-про-мотива/#more-5167


ПРИЧИНИ ДИТЯЧОЇ АГРЕСІЇ

Перш ніж знаходити причини, з’ясуємо, що таке агресія.

Психологічний словник дає таке пояснення: “Агресія – поведінка, орієнтована на завдання шкоди об’єктам, в якості яких можуть виступати живі істоти або неживі предмети”. Отже, агресія – це поведінка, тобто це форма реагування на певні обставини, але це не почуття і не стан. До агресії спонукають такі почуття, як гнів і злість, тобто агресія – це вираз цих почуттів.

Психологи виділяють різні форми агресії. Всі ці форми можна легко побачити в групі дитячого садка. Це і звинувачення або загрози одноліткам (“А Саша, мене вдарив! А Таня не прибрали за собою тарілку”; і агресивні фантазії (“Якщо не будеш слухатися, до тебе прийде міліціонер і забере тебе” і т.п.), і образи та вербальні форми приниження іншого (дражнилки або обзивання), і руйнування продуктів діяльності іншого (дитина ламає замок з кубиків іншого, або бруднить малюнок подруги), знищення або псування чужих речей (дитина може кидати чужу іграшку, спостерігаючи за реакцією власника), безпосередній напад на іншого і заподіяння йому фізичного болю і приниження (у дітей бійки приймають форми укусів, дряпання, хапання за волосся, застосування в якості “зброї” палок, кубиків тощо).

Таким чином, не тільки бійки і псування іграшок є проявами агресії. І обзивалки, і скарги на інших, і загрози з вуст дітей – це теж агресивна поведінка.

Але, звідки це у наймилішої, найдобрішої дитинки? Чому ні з того ні з сього вона замахується лопаткою на дівчинку в рожевому платтячку? Чому падає на коліна і починає битися головою об асфальт? Звідки це постійне бажання все поламати і зруйнувати? …

  1. Перша причина агресивності і та, яку в першу чергу необхідно виключити – це те чи інше захворювання центральної нервової системи. У цьому випадку необхідно звернутися до дитячого психіатра, психоневролога. Вилікувавши основне захворювання, агресивність пропаде, як симптом.
  2. Захворювання виключили. Підемо далі. Агресивна поведінка виникає як реакція внаслідок таких почуттів, як злість, гнів, роздратування; її провокує відчуття психічного чи фізичного дискомфорту, стрес, фрустрація. Крім того агресія може виступати в якості засобу досягнення якоїсь значущої мети, в тому числі підвищення власного статусу за рахунок самоствердження.
  3. Якщо ж ці нормальні людські почуття постійно пригнічувати, забороняти, то з часом вони накопичаться і вибухнуть з подвійною силою. Таким чином наступною причиною агресивної поведінки дитини є накопичені почуття гніву, злості, образи, які не мали виходу, придушувалися в силу тих чи інших обставин.
  4. Ще однією причиною агресивної поведінки може бути те, що агресія виникає як засіб психологічного захисту. Адже не дарма кажуть: “Кращий захист – це напад”. Отже, агресією дитина захищається. “Але від чого?” – виникне запитання. Найчастіше діти дошкільного віку захищаються від дискомфорту, який вони відчувають в сім’ї; від неприйняття їх батьками. Таким чином, їх агресивність є лише проявом (симптомом) набагато більш серйозного порушення – відсутності базової довіри до світу. У цьому випадку дитина своєю агресивністю кличе на допомогу, намагається звернути увагу на ті почуття, з якими сама впоратися невзмозі. Дитина відчуває, що агресія – це єдиний спосіб проявити свою силу і вижити. Агресію малюка провокує його оточення, яке не приймає дитину такою, якою вона є, не любить її безумовно, з яким малюкові емоційно дискомфортно.
  5. Наступна причина – це порушення сімейного вихованняНепослідовність (наприклад, мама дозволяє, тато забороняє), вседозволеність або навпаки надмірна кількість заборон, занадто сильна організованість … Якщо, наприклад, не звертати увагу на агресивну поведінку дитини (що роблять багато батьків, думаючи, що переросте), то незабаром дитина вирішить, що це абсолютно нормальна поведінка і буде продовжувати видавати агресивні реакції. Якщо ж все забороняти і занадто багато вимагати від дитини, її почнуть преповнювати негативні почуття, які незабаром спровокують агресію.
  6. Також агресія може бути результатом накопиченої енергії. Всі ми знаємо, що у дітей “батарейка” розряджається дуже повільно))) Здорова дитина постійно рухається, всім цікавиться, вона не може довго сидіти на місці. Якщо ж їй забороняти бігати, стрибати, змушувати сидіти тихо на лавочці, щоб не спітніти і не захворіти, або не впасти і не зламати ноги, вся енергія, яка нікуди не дінеться просто так, знайде вихід через інші ворота – агресивність.
  7. Можливо, малюк проявляє агресію тому, що не вміє по-іншому, не знає як іншим способом отримати бажане, не знає як правильно спілкуватися з іншими дітьми … Малюк ще не вміє спілкуватися, не знає як вчинити, якщо йому щось не сподобалося в грі з однолітками (це стосується маленьких дітей, або тих, які в силу різних причин довго не потрапляли в оточення однолітків). Перше, що спадає йому на думку – це вдарити кривдника. І він це робить. З цією поведінкою дуже легко впоратися. Просто покажіть малюкові як правильно вчинити. Скажіть, що все можна вирішити словами, поясніть, що іншому боляче, образливо і неприємно, попросіть уявити, якщо б його так само вдарили.
  8. Ще одна причина агресивної поведінки дитини: якщо вдома дитина бачить сварки і бійки між батьками, якщо фізичне покарання, удари по руках, по попі, по щоках в сім’ї вважаються нормою, дитина також вважає, що вдарити дівчинку лопаткою по руці – це єдиний спосіб пояснити їй , що не можна чіпати замок, тільки що побудований. Маленька людина, яка прийшла у цей світ, ще не знає всього, вона вбирає, як губка, всі моделі поведінки значимих дорослих. З цього можна з упевненістю в 99% сказати, що агресивна дитина бита вдома. Якщо не паском по попі, то  по руках.
  9. Ще одна причина, яку виділяють психологи – це порушення дослідницької активності дитини. Маленька дитина вдарить маму по щоці і дивиться, а що буде далі. Штовхне іншу дитину і спостерігає з інтересом за розвитком подій. Такі “дослідження” часто властивий дітям з порушеннями розвитку емоційної сфери, оскільки вони не можуть оцінити емоційні наслідки своїх дій.

Таким чином, познайомившись з можливими причинами агресивної поведінки дитини, ми бачимо, що саме ми, батьки, несемо відповідальність за прояви агресії в небажаних формах нашими дітьми. І тільки ми, батьки, будучи значущими дорослими для дитини, можемо що-небудь змінити.

 


ЯК РОЗПОВІСТИ ДИТИНІ ПРО СМЕРТЬ БЛИЗЬКОЇ ЛЮДИНИ?

1. Обов’язково треба сказати дитині правду, як би це не було боляче. Часто батьки не говорять дітям про смерть близького через страх «зустрітися» з реакцією дитини, з її почуттями. Правда дитині потрібна для того,щоб зрозуміти ситуацію, різкі зміни в житті. З невідомості народжується страх. Малюк сприймає це по своєму. Він може подумати, що причина в ньому, що він не такий як треба, поганий і тому близька людина його покинула. Це може призвести до життєвого девізу «Я не вартий нічого в цьому житті». Або може бути інший варіант – дитина може подумати, що людина, яка померла погана, оскільки покинула. Це може призвести до думки про те, що неможна нікому довіряти в цьому світі, оскільки навіть рідна людина зрадила.

2. В доступній формі (в залежності від віку) треба розповісти дитині про те, що і як сталося. Також слід розповісти про душу, що з нею відбувається, про похоронні традиції та обряди. Варто мати на увазі, що до 5 років діти, як правило, ще не розуміють повною мірою що таке смерть. А діти 5-7 років можуть не цілком усвідомлювати, що зі смерті немає вороття. Тому вони можуть часто питати пропомерлу людину, чекати коли вона повернеться. Необхідно терпляче пояснюватидітям, що смерть – це назавжди. Краще розповісти дитині про смерть може допомогти книжка Окесон Ким Фупса, Эриксона Эвы «Как дедушка стал привидением»..

3. Сказати дитині про смерть повинна найближча людина, та, кому дитина більше всього довіряє і з ким може розділити горе.

4. Треба одразу пояснити дитині всі аспекти смерті, що можуть викликати страх чи почуття провини. Наприклад, якщо помер батько від хвороби, то пояснити що не всі хвороби приводять до смерті. Якщо смерть була непередбачуваною або дитина була в конфлікті з померлим, слід пояснити що вини дитини немає. Уникайте таких повідомлень, як «мама заснула на завжди», «дідусь пішов від нас на завжди», щоб не провокувати у дитини страх засинати чи відпускати когось із рідних надовго.

5. Не викристовуйте образ померлї людини для формування бажаної поведінки «Не кричи, бо на тебе бабуся з верху дивиться».

6. Якщо дитина розпитує про померлу людину, намагайтесь не блокувати спогади про неї. Спитайте що б вона хотіла сказати людині, якої вже немає? Яка б на її думку була відповідь? Можна подивись її фото, відео.

7. Не заперечуйте почуття дитини («Не плач», «Заспокойся»), а навпаки – приймайте будь-які емоції. Їх треба проговорити (печаль, сум) і допомогти виразити (гнів, агресія). Говорити про померлу людину – часто є способом, який допомагає виразити накопичені почуття. Крім того, можна промалювати почуття або програти в іграх ситуацію, яка склалась.

8. Розказуйте дитині про свої почуття, але намагайтесь не перевантажувати її своїм переживанням горя. «Відхід в себе», надмірні істерики можуть налякати малюка, запрограмувати його на те, що подальше життя неможливе з радощами і дитина може почати відчувати себе нікому не потрібною – «Мама постійно плаче, а як же я?».

9. Можна запропонувати дитині зробити щось для померлого (написати лист, намалювати малюнок, зробити щось своїми руками) і таким чином допомогти дитині попрощатися.

10. Якщо дитина не проти і якщо ви відчуваєте, що вона впорається, може бути можливою її присутність на ритуалі похорону (на всьому етапі, або на його частині), поминках. Це може допомогти краще усвідомити те, що близька людина дійсно померла. Слід попередити дитину, що буде відбуватись на похороні.

 

За матеріалами: https://dytpsyholog.com/2015/04/07/як-розповісти-дитині-про-смерть-близь/


ЧОМУ ПІДЛІТКИ СТАЮТЬ ГРУБИМИ І ПОЧИНАЮТЬ ПРОЯВЛЯТИ НЕПОВАГУ ТА ЗНЕВАГУ?

-->